Тетяна Монтян // 16 листопада 2008


Коли мені було 12 чи 13 років, нас водили на “екскурсію” в дитбудинок для дітей-уродів - мікроцефалів, гідроцефалів, даунів… Завідуюча цим дитбудинком пояснювала нам, що абсолютна більшість батьків цих дітей - алкоголіки та/або наркомани. Споглядання видовища, як малесеньке приречене немовля повзає навколо власної величезної голови - мені вистачило на все життя, аби стати дуже помірною у вживанні різноманітних модифікаторів свідомості.

Я переконана, що такі “екскурсії” для підлітків, а також відвідування клінік для наркоманів, моргів, психіатричних лікарень, “мавп’ятників” у відділках міліції та тому подібних закладів, демонстрація сюжетів про жертви ДТП та т.і. - здатні зробити для “просвітлення” молоді на кілька порядків більше, ніж ідіотська “соціальна реклама” на кшталт “Мама чому я урод”, яка здатна надихнути хіба що на знущальницькі “фотожаби”....